|
|
Віртуальний офіс
Компанії УКРАУДИТ |
|
|
Здесь выложены фрагменты из
наших консультаций, которые, возможно, помогут Вам принять правильное
решение. Відповідальність за невиплату авансу та заробітної
плати Згідно
Закону України «Про оплату праці» Стаття
24. Строки, періодичність і місце виплати заробітної плати Заробітна
плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені
колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з
виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим
на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких
органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але
не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує
шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення
періоду, за який здійснюється виплата. У разі,
коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або
неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні. Розмір
заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором
або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної
профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим
колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками,
обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за
фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу)
працівника. Виплата
заробітної плати здійснюється за місцем роботи. Забороняється провадити
виплату заробітної плати у магазинах роздрібної торгівлі, питних і
розважальних закладах, за винятком тих випадків, коли заробітна плата
виплачується працюючим у цих закладах особам. За
особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може
здійснюватися через установи банків, поштовими переказами на вказаний ними
рахунок (адресу) з обов'язковою оплатою цих послуг за рахунок власника або
уповноваженого ним органу. Своєчасність
та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в
залежність від здійснення інших платежів та їх черговості. Заробітна
плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені
колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з
виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим
на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких
органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але
не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує
шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення
періоду, за який здійснюється виплата. У разі
коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або
неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні. Розмір
заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором
або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної
профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим
колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками,
обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за
фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу)
працівника. Заробітна
плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж
за три дні до початку відпустки. Кодекс законів про працю України Стаття
175. Невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених
законом виплат 1.
Безпідставна невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої
установленої законом виплати громадянам більш як за один місяць, вчинена
умисно керівником підприємства, установи або організації незалежно від форми
власності чи громадянином - суб'єктом підприємницької діяльності, - карається
штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян
або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на
строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися
певною діяльністю на строк до трьох років. 2. Те
саме діяння, якщо воно було вчинене внаслідок нецільового використання
коштів, призначених для виплати заробітної плати, стипендії, пенсії та інших
встановлених законом виплат, - карається
штрафом від тисячі до півтори тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі
на строк до п'яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи
займатися певною діяльністю на строк до трьох років. 3. Особа
звільняється від кримінальної відповідальності, якщо до притягнення до
кримінальної відповідальності нею здійснено виплату заробітної плати,
стипендії, пенсії чи іншої встановленої законом виплати громадянам. Кримінальний кодекс України Стаття
172. Грубе порушення законодавства про працю 1.
Незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів, а також інше
грубе порушення законодавства про працю - караються
штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або
позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на
строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років. 2. Ті
самі дії, вчинені щодо неповнолітнього, вагітної жінки чи матері, яка має
дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, - караються
штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян
або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю
на строк до п'яти років, або виправними роботами на строк до двох років, або
арештом на строк до шести місяців НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ
КОМЕНТАР до статті
172 Кримінального кодексу України 1.
Об'єктом злочину є трудові права людини, які включають право на працю, право
на гарантовану заробітну плату, право на відпочинок. 2.
Потерпілим від цього злочину у формі незаконного звільнення працівника з
роботи закон визнає працівника. Працівник
- це особи, на яких поширюється законодавство України про працю і які є
відповідною стороною трудових правовідносин, у т. ч. державні службовці,
фізичні особи, які уклали трудові договори з громадянами, особи, які
проходять альтернативну (невійськову) службу. Підставою виникнення таких
відносин можуть бути: трудовий договір (як письмовий, так і усний), членство
у кооперативах та їх об'єднаннях, колективних сільськогосподарських
підприємствах, селянських (фермерських) господарствах, підприємствах з
іноземними інвестиціями. До працівників слід відносити також іноземців, які
відповідно до чинного українського законодавства оформлені на роботу і
працюють на підприємствах, в установах і організаціях на території України, і
громадян України, які працюють за її межами (слід враховувати, що трудові
відносини цих осіб регулюються законодавством сторони працевлаштування та
міжнародними договорами України). Поняттям
"працівники" в контексті ст. 172 не охоплюються працівники міліції
та працівники податкової міліції, що мають спеціальні звання,
військовослужбовці, у т. ч. ті, що проходять так звану військову службу за
контрактом. Порушення щодо них відповідними службовими особами законодавства,
яке регулює проходження ними служби, має розглядатися як службові зловживання
і за наявності підстав кваліфікуватися за відповідними частинами статей 364,
365, 423, 424. 3. З
об'єктивної сторони цей злочин може проявитися у діях або бездіяльності у
формі: 1)
незаконного звільнення працівника з роботи; 2) іншого
грубого порушення законодавства про працю. Звільнення
з роботи працівника має визнаватися незаконним, якщо воно здійснене без
законних підстав для цього або з порушенням встановленого порядку звільнення,
визначеного законом. Такі законні підстави можуть бути загальними або
спеціальними. Останні обумовлюються видом трудового договору (строковий,
позастроковий тощо), категорією працівників (керівники, працівники, які
обслуговують кошти або товарні цінності, працівники, які виконують виховні
функції, молоді спеціалісти тощо) та іншими обставинами. Незаконне
звільнення працівника з роботи завжди є грубим порушенням законодавства про
працю. Під іншим
грубим порушенням законодавства про працю слід розуміти будь-яке інше, крім
незаконного звільнення працівника з роботи, порушення законодавства про
працю, яке істотним чином порушило чи могло порушити право громадянина на
працю. Це може бути: невидання наказу про звільнення та/або невидача трудової
книжки особі, яка хоче звільнитися з роботи в установленому законом порядку;
незаконне переведення на іншу роботу чи істотна зміна умов праці; ненадання
щорічної чи додаткової відпустки або систематичне ненадання вихідних днів або
перерви для відпочинку і харчування; незаконне притягнення працівника до
матеріальної відповідальності; порушення порядку розгляду трудових спорів
тощо. Грубе
порушення угоди про працю, вчинене шляхом обману чи зловживання довірою або
примусом до виконання роботи, не обумовленої угодою, утворює самостійний
склад злочину, передбаченого ст. 173. Порушення угоди про працю іншим, крім
зазначених вище, способом, якщо воно є грубим, за наявності підстав утворює
склад злочину, передбаченого ст. 172. Порушення
законодавства про працю, яке не є грубим, тягне за собою адміністративну
відповідальність (ч. 1 ст. 41 Кодексу України про адміністративні
правопорушення від 7 грудня 1984 р.). Закінченим
цей злочин вважається: при незаконному звільненні з роботи - з моменту
фактичного припинення трудових відносин з конкретним працівником; при іншому
грубому порушенні законодавства про працю - з моменту фактичного вчинення
такого діяння, незалежно від його наслідків. 4.
Суб'єктом злочину може бути службова особа, якій надано право приймати
працівника на роботу (поновлювати на роботі), звільняти його з роботи або
документально оформляти таке прийняття (поновлення, звільнення), вирішувати
питання щодо надання відпустки тощо, а також громадянин-підприємець, який
використовує найману працю і має зазначені вище права щодо найманих
працівників. Невиконання
службовою особою рішення суду про поновлення на роботі слід кваліфікувати за
сукупністю злочинів, передбачених ст. 172 і ст. 382. 5. З
суб'єктивної сторони злочин характеризується виною у вигляді прямого умислу,
а перша його форма, крім того, особистим мотивом (помста, особиста неприязнь,
користь, бажання влаштувати на звільнене робоче місце іншу людину тощо). Якщо
особа була звільнена з роботи через помилку (переплутане прізвище працівника,
загублені документи про переважне право на залишення на роботі тощо), винна
службова особа за наявності підстав може нести відповідальність лише за
службову недбалість (статті 367, 425). Порушення
законодавства про працю, вчинене з мотивів расової, національної, релігійної
неприязні, за наявності інших необхідних ознак може бути кваліфіковане за ст.
161. 6.
Кваліфікуючою ознакою цього злочину є незаконне грубе порушення законодавства
про працю щодо певних категорій працівників (потерпілих): неповнолітнього,
вагітної жінки чи матері, що має дитину віком до чотирнадцяти років або
дитину-інваліда. Неповнолітнім
є особа, яка не досягла 18-річного віку. Про
поняття вагітної жінки див. коментар до ст. 115. Дитина-інвалід
- дитина зі стійким розладом функцій організму, спричиненим захворюванням,
травмою або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що зумовлюють
обмеження її нормальної життєдіяльності та необхідність додаткової соціальної
допомоги і захисту. Найбільш поширеними проявами цього злочину стосовно
вказаних осіб є пряма чи завуальована відмова у прийнятті їх на роботу, зниження
їм заробітної плати, звільнення з роботи з мотивів вагітності чи недосягнення
повноліття, застосування праці осіб молодших вісімнадцяти років на важких
роботах і на роботах зі шкідливими умовами праці, а також на підземних
роботах, залучення працівників, молодших вісімнадцяти років, до нічних,
надурочних робіт і робіт у вихідні дні тощо. Может ли юридическое лицо осуществлять хозяйственную
деятельность вне своего местонахождения (места регистрации) без
создания там филиала? Обособленные
подразделения юридического лица могут создаваться в различных формах, в том
числе: филиалы, представительства, отделения и т.п. Формальными
признаками обособленного подразделения являются: · может располагаться только вне
местонахождения юридического лица — т.е. по адресу, отличному от адреса
представительного органа предприятия (в другом регионе). · не является отдельным юридическим лицом, а
является лишь частью своего предприятия, выполняющей функции и осуществляющей
определенную деятельность от лица своего предприятия в том или ином объеме. · действует согласно положению, содержание
которого позволяет идентифицировать это подразделение как обособленное. · может (но не обязано) использовать в своем
сегменте деятельности отдельный банковский счет (счета), открытый от имени
юридического лица для обслуживания его относительно автономной деятельности. · имеет обособленное имущество с возможностью
самостоятельной реализации относительно него тех прав, которые были
делегированы руководителю обособленного подразделения. Имущество передается
(отделяется) в тех объемах и качестве, которые необходимые для осуществления
обособленным подразделением автономной деятельности от лица предприятия.
Формальным признаком такого имущественного обособления является выделения
подразделения на отдельный баланс и ведение отдельного бухгалтерского учета
его операций, с дальнейшей консолидацией его показателей с данными самого
предприятия. Само такое трактование статьи
8 Закона о бухучете будет наиболее правильным*, но не единственно
возможным, так как действующее законодательство не дает оснований для утверждения,
позволяющих рассматриваться отдельный баланс как критерий «обособленности»
подразделения. · не является субъектом хозяйствования, но
относительно автономно выполняет от лица предприятия все или часть его
функций, будучи обособленным от него территориально. · руководители обособленных подразделений
действуют на основании доверенности юридического лица. Доверенности дают
руководителю подразделения право выполнять функции представительства перед
третьими лицами, а также обеспечивают ему возможность вступать в отношения с
другими лицами от имени и в пользу доверителя. Такая доверенность может быть
оформлено любым способом - в виде приказа руководителя, отдельных
предостережений во внутреннем положении об обособленном подразделе, решении собственника
(собрания) и т.п. По нашему мнению, факт наличия у подразделения
доверенности на деятельность от имени юридического лица (дающей полномочия на
представительство юридического лица перед другими лицами) можно считать
основным критерием, по которому подразделение может быть отнесено к категории
обособленных. Таким
образом, для производственного подразделения (завода), находящегося вне
территории, где зарегистрировано предприятие, выполняются вышеуказанные
условия, потому целесообразно зарегистрировать его как филиал. Регистрация такого подразделения в качестве филиала
целесообразна еще и потому, что подразделение сможет вести полноценный
бухгалтерский учет своей деятельности, оперативно решать хозяйственные
вопросы с местными властями, и местными налоговыми и контролирующими
органами, которых избежать еще не удавалось никому. Головна Новини Доктрина Послуги
Коментарі Підтримка
Ціни Контакти Hot-Line |
Copyright © Ukraudit Co. - 2000